Організація роботодавців «Галузеве об’єднання підприємств залізничного транспорту «Федерація залізничників України»

≡≡
Версія для друку

Стаття виконавчого директора Федерації залізничників України Терещенка Ю.М.

Проблеми підготовки фахівців для залізничного транспорту і шляхи їх вирішення.

 

Підготовка сучасних кваліфікованих кадрів є важливою складовою стратегії стійкого соціально-економічного розвитку залізничного транспорту. Це стосується не тільки випускників навчальних закладів, а й працюючих фахівців для забезпечення непереривного навчання в період трудової діяльності.

          Основною проблемою підготовки фахівців для залізничного транспорту являється вирішення питання поєднання освіти з ринком праці.

          Частіше за все ця проблема виражається в тому, що не всі знання, отримані в навчальних закладах, потрібні майбутнім роботодавцям.

          Це завдання можна розділити на три основні складові:

- первинна підготовка молодих фахівців;

- підготовка кадрів вищої кваліфікації;

- перепідготовка працюючих фахівців.

          Серед великої кількості проблем в сфері підготовки кадрів основна полягає в тому, що вища школа і професійно-технічна освіта розвиваються самі по собі незалежно одна від одної. На нинішньому етапі відсутня цілеспрямована і чітко орієнтована робота з підготовки дійсно необхідних для галузі висококваліфікованих фахівців.

          Із основної проблеми логічно випливає ряд інших проблем, які заважають вирішенню поставленої задачі.

          Попробуємо позначити та обґрунтувати ці проблеми.

  1. Спостерігається невідповідність набутих випускниками в процесі навчання професійних компетенцій зростаючим вимогам високотехнологічних процесів.

          Ця проблема показала гострий дефіцит висококваліфікованих фахівців, які володіють сучасними технологіями, здатних впроваджувати конкурентоспроможну техніку і технології. Незабезпеченість кваліфікованими кадрами сьогодні є головною перешкодою в інноваційному розвитку галузі.

  1. Проблеми в процесі підготовки фахівців наступні:

2.1. З боку майбутніх фахівців (випускників):

- завищена оцінка своєї значимості;

- завищені очікування на початку трудової діяльності;

- низький рівень спеціальної підготовки та інтелектуального потенціалу.

2.2. З боку освіти:

- відсутність стратегічного бачення розвитку ринку праці;

- неточна оцінка і прогнози потреби ринку праці;

- відсутність випереджувальної підготовки;

- недостатній рівень актуальних компетенцій у викладачів;

- застосування застарілих форм навчання;

- зміщення фокусу у вирішенні проблем підготовки кадрів з аспектів змісту освіти в сторону інфраструктури і матеріально-технічної бази;

- відсутність стикування освітніх програм з потребами роботодавців.

2.3 З боку роботодавців:

- недостатній рівень компенсації праці;

- зависокі вимоги до кваліфікації і мотивації працівників;

- відсутність чітко сформульованих вимог до кадрів з точки зору балансу необхідних знань.

          До проблем підготовки кадрів слід також віднести відношення суспільства до рівня освіти, яке склалося останнім часом. Молодь сьогодні не сприймає навчання у профтехучилищах та коледжах як варіант для успішного майбутнього. Навчання у таких учбових закладах сприймається як нездатність вступити у вищі навчальні заклади III-IV рівнів. У нас таке відношення складалося роками. Це призводить до того, що при виборі навчального закладу основною метою є престижність і можливість кар’єрного росту, а саме потреба навчання у вищих навчальних закладах III-IV рівнів.

          Удосконалення підготовки фахівців для галузі можливо лише при найтіснішій взаємодії всіх трьох її учасників: роботодавців, тих, хто навчається, та тих, хто навчає.

Процес підготовки кадрів не може бути безконтрольним, оскільки при отриманні підприємством від системи освіти робочої сили, не пристосованої до конкретних умов виробництва, виникає потреба у перепідготовці або навчанні персоналу на робочому місці. Звідси прагнення підприємств активно впливати на процес професійної підготовки. Це означає, в першу чергу, створення внутрішніх навчальних центрів, де праця на виробництві поєднується з тривалим (довготривалим) теоретичним курсом. Більшість діючих учбових центрів не можуть на цей час забезпечити не тільки теоретичну базову підготовку, але і випереджувальний характер підготовки. Звідси прагнення до активного впливу роботодавців на процес навчання в навчальних закладах.

          Варто визначити, що потребує обов’язкового вирішення питання підготовки інженерних кадрів. Це викликано тим, що в багатьох галузях залізничного транспорту спостерігаються революційні зміни, пов’язані з використанням високотехнологічного обладнання та впровадженням інноваційних технологій обслуговування.

          Існують, на нашу думку, два блоки підготовки інженерних кадрів. Для галузі необхідні два типи інженерів:

- проектувальники – ті, хто розробляє і впроваджує нові продукти, а також ті, хто розробляє нові технології обслуговування;

- технологи – ті, хто експлуатує техніку.

          Інженери-проектувальники – це фахівці, підготовка яких повинна проводитись на основі взаємодії товариства та вищого навчального закладу. Товариство повинно залучати їх до роботи в своїх проектах, а фахівці товариства брати участь в навчальному процесі. Ці процедури мають бути не на рівні «самодіяльності», а бути нормальним навчальним процесом, який дозволить роботодавцю витрачати на них гроші не з прибутку, а за рахунок собівартості.

          Інженери - технологи – це масові фахівці, практика яких повинна проходити на конкретних робочих місцях. Завдання їх підготовки прямо пов’язане з відомчими вищими навчальними закладами, які орієнтовані на внутрішні галузеві стандарти. Потрібно готувати інженерів-технологів, орієнтованих на сучасні технології експлуатації, а також на перспективні, що будуть впроваджуватися у майбутньому.

          На основі проведеного аналізу пропонується алгоритм підготовки інженерних кадрів для галузі, що має дворівневу структуру.

          На першому рівні ведеться базова теоретична підготовка, де проводиться навчання за учбовими програмами для певних спеціальностей. Базою для підготовки на першому рівні мають бути вищі навчальні заклади залізничного спрямування.

          Після першого рівня підготовки повинен проводитися відбір і розподіл тих, хто навчається, на різні типи інженерів для подальшої підготовки.

          На другому етапі навчання для кожного типу інженерів повинно проводитись за окремими програмами та спеціальними випускними дисциплінами в навчальному центрі, який має відповідну матеріально-технічну базу і викладацький персонал, котрий володіє питаннями існуючих технологій, що використовуються на залізничному транспорті, а також має можливість проводити «випереджувальне» навчання на базі науково-технічної політики, яка проводиться в галузі.

          Розглянемо, в чому полягає ідея випереджувального навчання. Вона лежить в основі розвитку здатності людини самовизначатися у світі професіональної праці і її підготовки до виробництва, що динамічно змінюється, а також соціальної сфери (соціального оточення). Тобто, іншими словами, така освіта повинна допомогти роботодавцям отримати фахівця (спеціаліста), який зможе проводити інноваційну політику при модернізації галузі.

          Наявність конкурсного відбору на другий рівень навчання мотивує активність студентів на першому рівні.

          Варто відзначити, що на другому рівні підготовка інженерів може проводитися «під замовлення» і готувати фахівців (спеціалістів) для конкретних завдань виробництва.

          Умовою підготовки фахівця (спеціаліста) на другому рівні являється визначення навчального модуля (набір програм для навчання), який складається із загальних вимог до фахівця (спеціаліста) для конкретного виробництва і вимог для певної посади. Завданням роботодавців є точне формулювання вимог до посади, що забезпечує підготовку з можливістю допуску випускника до роботи.

          В профіль посади входять:

- мета і завдання посади;  

- функції, що виконуються за посадою;  

- посадова інструкція;

- професійно-кваліфікаційні вимоги (знання, досвід, вміння);

- вимоги загального характеру (професійні, психофізичні);

- компетенції.

          Навчання на другому рівні повинно проводитися на базі моделей фахівця (спеціаліста) для всіх інженерних спеціальностей і напрямків з використанням робочих програм, робочих планів, методичної літератури та обов’язковою робочою практикою.

          Модель фахівця (спеціаліста) відкриває можливості для проектування і організації навчального процесу. На базі моделі фахівця формується кваліфікаційна характеристика для конкретної спеціальності. Ця характеристика є основою для розробки навчальних програм для теоретичної і практичної підготовки фахівців.

          Все вищевикладене свідчить про те, що процес підготовки фахівців (спеціалістів) для залізничного транспорту потребує модернізації, котра викликана реформуванням галузі, постійними змінами в технологічних процесах експлуатації та заміни обладнання.

Витрати на підготовку фахівців наразі не дозволяють їм відразу включитися у роботу на конкретному робочому місці, а потребують додаткових витрат на адаптацію до конкретних умов праці. Це викликає тимчасові втрати, які не дозволяють відразу отримати віддачу від підготовки фахівців.     

          Крім того, існує і низка соціально-економічних проблем, які викликані комерціалізацією ринку перевезень, ліквідацією відомчих навчальних закладів, падіння престижу інженерних спеціальностей.

          Однією з причин є перспектива передачі фінансування навчальних закладів I і II рівнів акредитації до місцевих бюджетів. Це призведе до того, що місцеві органи влади не будуть зацікавлені зберегти ті навчальних заклади, які готують фахівців (спеціалістів) для всеукраїнських, а саме залізничних, підприємств.

          Для їх збереження пропонується утворити об’єднання навчальних закладів I, II, III і IV рівнів акредитації за територіальним принципом. На чолі цього об’єднання призначити вищі навчальні заклади III і IV рівнів акредитації і підпорядкувати йому учбові заклади I і II рівнів.

          Таке об’єднання дозволить вирішити наступні задачі:

- зберегти фінансування навчальних закладів із центрального бюджету;

- забезпечити безперервність навчання;

- забезпечити взаємозв’язок навчальних програм для підготовки бакалаврів і магістрів;

- організувати відбір бакалаврів для подальшого навчання;

- використовувати одну і ту ж матеріальну базу для підготовки фахівців (спеціалістів);

- організувати загальну виробничу практику для тих, хто навчається, на робочих місцях для середньої і вищої ланки працівників;

- забезпечити єдину систему перепідготовки викладацьких кадрів;

- використовувати загальну базу для видання методичної літератури.

          Для вирішення всіх перерахованих проблем і визначення шляхів їх реалізації в структурі ПАТ «Укрзалізниця» пропонується утворити Центр компетенції підготовки кадрів за участю фахівців ПАТ «Укрзалізниця», Міжнародної організації роботодавців підприємств галузі залізничного транспорту «Федерація залізничників України» та учбових закладів усіх рівнів акредитації.

В завдання Центру мають входити наступні роботи:

- проведення аналізу Переліку напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців залізничного направлення, згідно з наказом Міністерства освіти і науки від 12.04.2015 № 419. Включити необхідні напрями та спеціальності в наказ, якщо вони наразі відсутні;

- аналіз кількісних показників потреби фахівців за всіма напрямками залізничної діяльності з перспективою потреби протягом 5 років;

- підготовка кваліфікаційних характеристик фахівців з урахуванням перспектив розвитку техніки та технологічних процесів у залізничній галузі. Роботу провести спільно з департаментами ПАТ «Укрзалізниця» та кафедрами вищих навчальних закладів залізничного направлення I–IV рівнів акредитації, які готують та випускають цих фахівців;

- участь у підготовці навчальних програм для напрямів та спеціальностей, за якими готуються фахівці (спеціалісти) у вищих навчальних закладах залізничного направлення I–IV рівнів акредитації;

- розробка програми та визначення місця проведення виробничої і переддипломної практики на підприємствах залізничної галузі;

- постійна участь у формуванні тем дипломних проектів, враховуючи їх практичну направленість;

- забезпечення участі фахівців департаментів ПАТ «Укрзалізниця» та підприємств залізничної галузі у державних екзаменаційних комісіях;

- організація проходження практики викладачів вищих навчальних закладів залізничного направлення I–IV рівнів акредитації на підприємствах залізничної галузі з метою підвищення професійної компетенції та ознайомлення з реальними виробничими процесами;

- розробка питань для тестування знань фахівців і постійна участь у кадрових комісіях при працевлаштуванні їх на підприємствах залізничної галузі;

- участь у підготовці навчальних посібників для студентів вищих навчальних закладів залізничного направлення I–IV рівнів акредитації;

- розробка низки заходів з організації навчальних лабораторій на базі технічних засобів, які використовуються на залізничному транспорті;

- організація науково-технічної діяльності студентських НТО;

- проведення науково-технічної конференцій з метою ознайомлення студентів та викладачів з передовими методами експлуатації пристроїв на залізничному транспорті;

- розробка програми для слухачів, які навчаються на курсах з підвищення кваліфікації, на основі CASE STUDIES з прив’язкою до конкретного робочого місця;

- організація взаємодії між фахівцями, викладачами та товариствами і підприємствами, які поставляють обладнання на залізничний транспорт, з метою підготовки програм підвищення кваліфікації фахівців;

- залучення фахівців товариств і підприємств, які поставляють обладнання на залізничний транспорт, на заняття з підвищення кваліфікації фахівців залізничної галузі;

- підвищення рівня професійної компетенції викладацького персоналу навчальних закладів у питаннях з передових методів експлуатації пристроїв на залізничному транспорті.

Всі викладені вище проблеми мають вирішуватись негайно, оскільки недопустимо виникнення «вакууму» кваліфікованих спеціалістів для галузі.


Некорекний ввод!
Невірний
захісний код!